Дякую за те, що дав те, що міг
Ніхто не поводиться погано через те, що йому добре. Поміркуйте про це.
Згадайте ситуації, коли ви самі когось ранили, ображали, принижували, з кимось сварилися чи на когось ображалися самі. Хіба ми так робимо тому, що самі щасливі? Схоже що ні. Часто-густо ми ранимо іншого, бо самі поранені.
«Поранений ранить, зцілений зцілює» – чули певно, такий вираз. Ревнуємо, дратуємося, обурюємося, відсторонюємося, тікаємо, глузуємо та багато чого ще творимо, на жаль, у стосунках із собою, з близькими й не дуже близькими людьми, та й із усім навколишнім світом.
Але скажіть відверто, чи могли ви саме в той момент поводитися якось інакше? Тоді, коли сварилися, коли йшли, коли залишали, коли зраджували? Здається, що могли б, але не поводилися. Не поводилися, бо не мали змоги. У кожний момент часу ми опиняємося в найкращих умовах для росту своєї душі. І поряд із нами опиняються такі самі люди. Ми виконуємо роль у їхній виставі життя, а вони – в нашій.
Якоїсь миті ця думка перевернула моє життя. Я раптом почала розуміти, що кожна людина в кожний момент часу дає нам те, що може дати, перебуваючи на своєму етапі розвитку. Батьки любили й виховували нас саме так, як вони мали змогу. Колишні та нинішні чоловіки й дружини люблять і ставляться до нас так, як можуть і як вміють. У школах, університетах, інститутах люди теж навчаються так, як можуть і вміють, і на кожну людину впливає дуже багато чинників: дитинство, минулий досвід, середовище, в якому вона росте, умови життя, знання, які вона сприймає за істину, тощо.
Ми оцінюємо поведінку інших людей зі своєї позиції, тоді як вони чинять певним чином, виходячи з того, що накопичено в них всередині.
Але хоч хто б з’явився в моєму житті, я завжди шукаю причину всередині – вам дякую за зіграну роль у моєму житті, що дали, то дали. А ось що всередині в мене спричинило те, що подія чи якийсь вчинок притяглися до мого життя? Чого мене хочуть навчити? Що я маю усвідомити?
Не «чому в мене такі батьки, це несправедливо», а «хм… нумо міркувати, чого я навчилася з життя в цій сім’ї, що я можу взяти, які риси батьків можуть стати мені в нагоді, а які наслідувати не варто»; не «який він негідник, кинув мене», а «ок, дякую за урок, знов ті ж граблі, почну міркувати, як вибиратися»; не «погана країна, погані люди, все довкола жахливо», а «ммм… через якісь причини я ж народилась саме на цій території, певно, є ж якийсь смисл, треба дивитися пильніше».
Ось вам із мого улюбленого Чака Хіллінга уривок (книга «Насіння для душі»)
Найкращий подарунок, який можна зробити собі до чергового свята або прямо сьогодні, – це постаратися оцінити події минулого з такої точки зору. Чесно, глибоко, зі щирим серцем сказати вголос або подумки кожній значущій людині на нашому шляху: «Дякую, що дала те, що могла», й до тих, хто зараз поряд із нами, ставитись так само.
Дякую батькам, спасибі братам і сестрам, спасибі всім родичам, спасибі друзям, подяка шкільним учителям, вдячність усім, хто зіграв роль у нашому житті настільки добре, як зміг. Або ще продовжує грати.
А якщо нам здається, що людина може дати більше, але не хоче, тоді є сенс поставити запитання собі: «А чи я є тією людиною, для якої хочеться чинити так, як я вимагаю? Наскільки ж то я сама хороша для того, щоб отримувати все найкраще?». Поміркуйте про це на дозвіллі.
Діна Річардс. еконет.