“Синдром вигорання” став широко відомим з моменту його опису в 1970-х роках і сьогодні є емблемою погіршення здоров’я, пов’язаного з роботою. Однак його феноменологічний та нозологічний статус залишається предметом сильних дискусій. У цій статті ми відстоюємо суперечливу позицію, згідно з якою вигорання є депресивним синдромом. Наша мета – надати психіатричному співтовариству інше розуміння синдрому вигорання, що останніми роками викликає все більший інтерес у психіатрів.
Вигорання визначається як поєднання емоційного виснаження, деперсоналізації (безтурботність щодо оточуючих та відмова від роботи) та поганих особистих досягнень (зниження професійної ефективності та задоволеності від роботи). Вважається, що вигорання розвивається внаслідок хронічного впливу непідконтрольних стресових факторів. Оскільки нейтралізувати стресові фактори немає можливості, люди вимушені терпіти шкідливий вплив ефектів стресових факторів: “Перш за все, вигорілий працівник почувається безпорадним, безнадійним та безсилим”.
- Важливою причиною СЕВ рахується психологічна, душевна втома.
- Зазвичай СЕВ викликаний невідповідністю між прагненнями людини мати високу ступінь самостійності в роботі, самим шукати способи і методи досягнень тих результатів, за які вони відповідають, і жорстокої, нераціональної політики адміністрації в організації активності і контролю за нею.
- Результат такого контролю – виникнення відчуття непотрібності своєї діяльності і відсутність відповідальності.
- З аналізу системних підходів слід зробити висновок, що людина – це відкрита біопсихосоціальна система, яка здатна до самоорганізованості, підтримання цілісності і активності та доцільності її діяльності.
- Емоційне вигорання, в такому випадку, означає потужне зростання ентропії (або міри нестабільності системи та незворотного розсіювання психічної енергії) для біопсихосоціальної системи людини з відповідними наслідками у вигляді СЕВ.
- Основні теоретичні аргументи та емпіричні висновки збігаються, наводячи на думку, що конструкція вигорання фіксує депресивне явище.
- Небажання вважати вигорання депресивним станом може бути обумовлено:
а) нехтуванням зв’язком стрес-депресія та
б) труднощами з координацією аналітичних та категоріальних підходів до психопатології у дослідженнях вигорання.
- Таким чином, аналіз та відношення до категорій слід поєднувати евристично, не протиставляти: синдром вигорання та депресію можна вивчати і як “процес”, і як “кінцевий стан”.
- Уточнення того, що насправді є синдромом вигорання, має велике значення з точки зору концептуальної переконаності, теоретичної інтеграції, нозологічної послідовності, ефективної інтервенції та формування політики в галузі охорони здоров’я.
- Розуміння вигорання як депресивного стану є серйозним кроком до пояснення непорозумінь щодо цього явища. (On the depressive nature of the “burnout syndrome” A clarification European Psychiatry 41 (2017) 109-110)
Стан емоційного вигорання системно впливає на всі структурні елементи людини як системи, а саме на сфери особистості
- фізіологічну (фізичне виснаження),
- афективнокогнітивну (емоційне виснаження та деперсоналізація) та
- поведінкову (симптоматичні типи поведінки, зниження робочої продуктивності).
Методи гармонізації психофізичного стану
- Людина є цілісною біоенергоінформаційною системою, тому вплив на будь-яку з цих складових позначається і на інших.
- Фізіологічний рівень регуляції психофізичного стану (вплив на фізичне тіло),
- Емоційно-вольова регуляція психофізичного стану (вплив на емоційний стан),
- Ціннісно-смисловий рівень регуляції психофізичного стану (вплив на думки, зміна світогляду).
Фізіологічний рівень регуляції психофізичного стану (вплив на фізичне тіло):
- достатньо тривалий і якісний сон (важливо провітрювати приміщення перед сном, дотримуватися режиму сну: засинати і прокидатися в один і той самий час);
- збалансоване, насичене вітамінами і мінералами харчування (особливо протистресовими вважаються мінерал магній і вітамін Е, який міститься у кукурудзі, моркві, ожині, горіхах, зернах соняшника, сої (до речі, плитка темного шоколаду швидко покращить ваш настрій));
- достатнє фізичне навантаження, заняття спортом, ранкова гімнастика;
- танці (танцювальні рухи під ритмічну музику сприяють звільненню від негативних емоцій, так само, як і будь-яка хатня робота);
- фітотерапія, гомеопатія (сприяє заспокоєнню чай з м’яти, настоянка з кореню валеріани; підвищує життєвий тонус настоянка елеутерококу, жень-шеню, родіоли рожевої);
- масаж (допоможе як класичний масаж, так і масаж біологічно активних точок на руках і ногах людини; корисно просто походити босоніж по землі, або по насипаним у коробку камінчикам);
- терапія кольором (зелений та синій колір допомагають заспокоїтись, червоний та жовтий надають енергію і бадьорість);
- ароматерапія (запахи апельсину, бергамоту діють на нервову систему збуджуючи, з’являється відчуття приливу сил; запахи лаванди, анісу, шавлії діють заспокійливо, допомагають зняти нервове напруження);
- дихальні вправи (заспокійливе з подовженим видихом дихання зменшує надлишкове збудження і нервове напруження; мобілізуюче дихання зі збільшеним вдихом допомагає подолати в’ялість, сонливість);
- баня і водні процедури (контрастний душ перед сном допоможе зняти втому дня, а зранку додасть бадьорості; взагалі, вода чудово змиває будь-який негатив).
Емоційно-вольова регуляція психофізичного стану (вплив на емоційний стан):
- гумор (сміх позитивно впливає на імунну систему, активізуючи Т-лімфоцити крові; у відповідь на вашу усмішку організм продукуватиме бажані гормони радості; гумор чудово “перезаряджає” негатив);
- музика (найкраще сприяє гармонізації психоемоційного стану прослуховування класичної музики, хоча у малих дозах рок теж буває корисним, він допомагає вивільнитись від негативних емоцій);
- спілкування з сім’єю, друзями;
- заняття улюбленою справою, хобі (комп’ютер, книжки, фільми, в’язання, садівництво, рибальство, туризм);
- спілкування з природою (природа завжди дає людині відчуття приливу сил, відновлення енергії);
- спілкування з тваринами;
- медитації, візуалізації (існують цілеспрямовані, задані на певну тему візуалізації – уявно побувати у квітучому саду, відвідати улюблений куточок природи і т.д.);
- аутотренінги (емоційне напруження безпосередньо пов’язане з напруженням м’язів – у стані стресу організм входить у стан “бойової готовності” до активних дій; знімаючи напруження певної групи м’язів, можна вплинути на негативні емоції, позбавитись від них).
Ціннісно-смисловий рівень регуляції психофізичного стану (вплив на думки, зміна світогляду):
- Образа, злість, невдоволення, заздрість, критика себе та інших – все це найшкідливіші для нашого організму емоції.
- Наш мозок викидає гормони стресу на будь-які подразники, що загрожують нашому спокою. При цьому йому зовсім байдуже, реальні вони чи вигадані. Тому і на надуману проблему організм відреагує, як на справжню.
- Важливо навчитися контролювати свої думки та емоції. Відомий дослідник стресу Сельє зазначав, що має значення не те. що з вами відбувається, а те, як ви це сприймаєте.
- Важливо звертати увагу на позитивні моменти життя і вміти бути вдячними за них. Запитання “За що?” треба перетворити на позитивне “Для чого?”. Для чого у моєму житті з’явилась та чи інша неприємна ситуація? Які висновки я маю зробити? Чого я маю в цій ситуації навчитися? Життя починає сприйматись як школа, де події і ситуації складаються таким чином, щоб ми могли навчитись саме тому, що нам потрібно.
Шляхи запобігання виникненню синдрому емоційного вигорання:
- Навчіться розпізнавати стрес.
- Назвіть 5 найбільш важливих джерел стресу. Яка ваша реакція на них. Як можна знизити вплив стресорів? Які стресори є рутинними для вас? Які стресори виникають найчастіше у вашому житті? Чи хочете ви й надалі відчувати вплив стресорів? Яких стресорів ви можете уникнути і яким чином? Як ваш організм реагує на стресори? Які ви використовуєте прийоми подолання стресу?
- Навчіться управляти своїм часом. Визначить основні цілі та завдання. Співвіднесіть результати виконання з можливостями їх реалізації. Складіть розклад виконання справ. Навчиться говорити “Ні”. Делегуйте свої повноваження.
- Навчіться знімати емоційну напругу. “Тіло не боліє окремо від душі”(Сократ). Якщо ми навчимося управляти своїми емоціями, то станемо більш здоровими.
- Учіться планувати. Заздалегідь програвайте в уяві різні варіанти поведінки.
- Визнайте і прийміть обмеження. Не ставте перед собою абсолютно неосяжні цілі. “Світ подібний до театру. Щоб грати в театрі з успіхом і похвалою, беруть ролі за здібностями” (Г. Сковорода).
- Будьте позитивним. Зосередьтеся на позитивних якостях оточуючих. “Світ належить оптимістам. Песимістам – стан душі” (Ф. Гізе). Учіться терпіти і прощати.
Стосунки з дитиною
-
- Позитивне підкріплення. Не критикуйте дитину. Дуже часто батьки дітей з особливими потребами схильні до критиканства – адже критиканство і конструктивна критика це дуже різні речі. Намагайтеся якмога рідше звертати увагу на неправильну та погану поведінку. Підкріплюйте заохочувальними словами лише гарні та доречні вчинки – це зменшить опозиційність та негативізм в психологічному стані та в поведінці дитини.
- Підтримка самооцінки. Психіка дитини дуже вразлива однак і пластична водночас. Ваші слова, ваша поведінка, ваша реакція на вчинки дуже важливі для дитини. Будь-яка дитина хоче догодити своїм батькам, бути гарною та чемною. Легко виникає почуття вини, адже дитина далеко не завжди вміє бути такою, аби батьки були нею задоволені.
- Дитина не має попереднього досвіду, що є у нас, дорослих. В спілкуванні якомога частіше використовуйте фразу, яку, напевно, Ви чули від своїх батьків, коли були маленькими. “Я тобою пишаюсь” – ось ця фраза. В тих випадках, де дитина поводиться доречно, особливо тоді, коли засвоєна ще одна поведінкова навичка. Наприклад, дитина сама зав’язала шнурки на взутті, помила посуд, прибрала іграшки, дала себе оглянути лікарю без протесту, спокійно відреагувала на складну медичну процедуру. Це підтримує самооцінку, дає дитині впевненість в собі, спонукає на подальший розвиток.
- Емпатія. Вам подобається, коли Вас розуміють? Дитина особливо сильно потребує цього. Можна когось дуже сильно любити, обожнювати, але не вміти розуміти. Емпатія – це емоційно нейтральний стан на відміну від симпатії і антипатії, це здатність зрозуміти іншу людину, усвідомити, як вона почувається, і чому саме так, а не інакше, можливо навіть поставити себе на місце іншої людини. Намагайтеся бути спокійними і впевненими у собі, дайте відчути і навіть скажіть дитині, що Ви можете співпереживати разом з нею (а не тільки співчувати їй) – вона буде Вам за це щиро вдячна.
Дивились двоє у одне вікно: один угледів тільки багно.
А інший – листя, дощем вмите, блакитне небо й перші квіти,
Побачив другий – весна давно!…
Дивились двоє у одне вікно.
Омар Хайям