До слова «запізнення» часто додають – «хронічне» – як до назви хвороби. Так, схильність до постійних запізнень дуже подібна на хворобу. І у цієї схильності є свої смисли, глибинні джерела і причини.
- Безсвідомий опір з’явитися туди, куди ми не хочемо.
Ще Зігмунд Фройд помітив, що пацієнти переважно спізнювалися на прийом до нього, коли їм належало пригадувати на сеансі про щось неприємне або страшне. Психіка починає себе захищати від негативних емоцій, з’являється купа відмовок і обґрунтувань для запізнення, якщо ми не хочемо йти на небажану роботу, повертатися додому, йти у гості, їхати до родичів, якщо на нас чекають небажані контакти. Але так треба, ми прагнемо змиритися з неминучим, проте підсвідомість наша протестує і ми – запізнюємось.
- Бажання привернути до себе увагу.
Переважно у невпевнених або потаємних людей для піднесення самооцінки, бажання примусити думати про себе через очікування.
- Тиск батьків у дитинстві.
Намагаючись виховати різнобічну людину, батьки часом вимагають від дитини участі у кільканадцятьох секціях, гуртках, позбавляючи її дитинства. Під гасла батьків: «Ти мусиш!», «Не підведи!» «Зберись!» дитина формується як перфекціоніст, гіпервідповідальний, дисциплінований дорослий, як «вічний відмінник». В моменти втоми, у прагненні зняти напругу, розслабитись в його душі може прокидатися «бунтівник». І запізнення – та маленька шпаринка, що стає святом непослуху для «відмінника», запитом на свободу, супротивом тиску, правилам та рамкам.
- Бажання володарювати над іншими.
Ще одна причина запізнень – примусити інших відчути вашу незамінність і владу. Примусити чекати на себе – це спонукати інших турбуватися, почуватися невпевнено. І ось – ви ефектно з’явилися, звільнили від очікування і… насолодилися владою над чужою увагою і часом.
Такий тип поведінки часто демонструють чиновники, начальники, особливо дрібні у бажанні підсилити власну значущість, особливо, якщо бракує інших якостей – професіоналізму, самодостатності, справжнього авторитету серед підлеглих.
Прагненням відчути власну владу керуються іноді й дівчата, які регулярно запізнюються на побачення. Їх мотиви влучно виразила свого часу Мерлін Монро: «Запізнитися – означає переконатися, що на тебе чекають. Знати, що ти незамінна».
Як позбутися звички запізнюватися?
- Постарайтеся усвідомити причини своїх запізнень на психологічному рівні. Запитайте себе: «Куди я найчастіше запізнююсь? Навіщо я це я роблю? Що я одержую через свої запізнення? Які саме мої потреби вони задовольняють? Як можна змінити ситуацію?»
- Подумайте про тих, хто на вас очікує. Що вони відчувають? Тримайте це у голові, коли будете збиратись на зустріч.
- Якщо, навпаки, ваш друг, кохана людина систематично до вас спізнюються, поміркуйте, що у вашій поведінці дозволяє їм так вчиняти? Чи цінуєте ви власний час і чи не дозволяєте ви комусь «вилізти вам на шию»?
- Встановіть для себе ліміт очікування будь-кого, наприклад, 15 хвилин, повідомте про це друзів. Може, після цього вони будуть ставитись до вас уважніше?
- Плануйте щоденний перелік справ і планів. Не переоцінюйте власних можливостей, розраховуйте час і окреслюйте пріоритети.
- Змушуйте себе прокинутися на роботу (навчання) раніше на той час, якого вам бракує, аби не запізнитися.
- З вечора приготуйте одяг, аксесуари, папери тощо.
- Навчіться говорити «ні», якщо люди зловживають вашою допомогою або ви забагато на себе навантажуєте.
- Зробіть моніторинг часу: скільки витрачаєте на дорогу, сніданок, ранкові процедури, зарядку і т.п. Передбачайте додатковий час на непередбачувані, форс-мажорні обставини.
- Якщо можливо, домовляйтесь на нефіксований час, скажімо, не на 15:00, а в інтервалі від 14:00 до 15:00 години. Призначайте зустрічі у зручних для очікування місцях – у кафе, парках, на зупинках, де можна присісти. Не примушуйте чекати у негоду.
- Якщо запізнились – слід вибачитися. Якщо на роботу (чи навчання) – одразу беріться за роботу, виявляйте максимум старанності.
Для збереження душевної рівноваги дозволяйте собі іноді запізнюватись – на це у нас є і незалежні від нас причини. Проте пам’ятайте вислів французького короля Людовіка XIV, золоте правило: «Точність – ввічливість королів і зобов’язання усіх добрих людей».